Статьи

Фотограф Микола Антоновський: «За лаштунками у балету є щось чарівне» «БНК

В рамках 27-го міжнародного фестивалю оперного та балетного мистецтва «Сиктивкарса тулис» в Сиктивкарі відкриється виставка Pointé. Концентрат піврічної роботи виключно за лаштунками театру буде показаний в залі центру культурних ініціатив «ЮГОРА». Деталями зйомок, психології та відкриттями в робочому процесі поділився керівник фотослужби БНК і автор проекту Микола Антоновський. В рамках 27-го міжнародного фестивалю оперного та балетного мистецтва «Сиктивкарса тулис» в Сиктивкарі відкриється виставка Pointé

Фото Марії Шумейко

- Ти різноплановий і знімаєш практично у всіх жанрах. Чому з усіх тем ти несподівано вибрав балет?

- Хотілося показати рух, зняти те, що не знімаєш щодня, то, до чого лежить душа. Одного разу, знімаючи репортаж для БНК на «Дон Кіхоті», я забіг за куліси і побачив цю особливу атмосферу. Я ще нічого не знав про майбутню виставці, але вже хотів продовжувати знімати саме ці моменти. Це був такий незапланований старт, після якого я пішов до директора і домовився вже про продовження.

- Раніше про тебе не можна було сказати, що ти любиш балет. Чим він тебе зачепив?

Чим він тебе зачепив

- Я в ньому слабо розбираюся. Але щось чарівне і закулісне саме у балету є. Це легко впізнається, це класика, це красиво і дуже непросто. В процесі вибору назви для виставки я вивчав балетні терміни. У цьому почав трохи розбиратися, а самого балету я адже практично і не бачив, тому що ніколи не дивився на те, що відбувається на сцені. Дивився на те, що діється за лаштунками, півроку набирав матеріал, але жодне з я можна сказати толком і не бачив. Приходив за три години до виступу і йшов через півгодини після його завершення, весь цей час проводив за лаштунками, в зал не виходив. Бувало так, що навіть не розумів, яку дію зараз йде на сцені.

- І що ж відбувається за лаштунками під час вистави?

- Там своє життя. Всі бігають, носяться, розминаються, розігріваються. Не раз спостерігав, як балерини спиною тулилися до батарей, грілися. Вони постійно ходять в теплому взутті поверх пуанти. Хтось надягає пуанти тільки перед виступом. Дуже хотів включити в виставку момент, коли одна з балерин за лаштунками пересувалася в дуже смішних тапочках у вигляді плюшевих собачок. Але це та багато інших знімки не влізли в виставку, я занадто пізно почав шукати зал і мені дістався тільки маленький, в який все просто не вмістити. Хотілося все показати в масштабі, маленьку картинку глядач і так бачить із залу, щоб побачити деталі і нюанси, потрібно друкувати роботи у великому форматі.

- Ти спілкувався з балеринами? Як складалися ваші стосунки?

- Я не поставив жодного запитання, нікого не хотів відволікати, я взагалі не хотів, щоб мене помічали, інакше люди починали позувати. Мені хотілося ловити ті моменти, які вони й самі не помічають. Вони звикли до цього світла, до суєти. Коли трупі про проект розповів директор театру Дмитро Степанов, вони дуже зраділи, бо до цього їх ніхто не знімав так. Балету сподобалася сама ідея, і тому вони до мене вельми лояльно ставилися. Мені не довелося щось доводити.

З одного боку була установка не помічати мене, з іншого боку я намагався вести себе максимально делікатно, не повертався різко, не знімав раптово, а підлягає примірявся до кадру. Часто показував кадри балеринам, особливо, якщо вони могли здатися провокаційними. Конфліктів не було жодного разу. За лаштунками їм було вже не до мене, плюс там темно. Для мене це було з одного боку порятунком, з іншого боку зйомку вести було дуже складно саме через відсутність світла. На стику лаштунків і сцени великий перепад світла і високий контраст, що додавало технічних труднощів.

- Важко взагалі знімати балет? Чи відрізняються балерини від інших людей?

- Вони більш відкриті, вони звикли до уваги публіки, що на них завжди хтось дивиться.

- До цього проекту за лаштунками ти вже працював?

- Колись давно ми знімали репортаж на БНК - один день з життя балету з Наталією Супрун. Це було дуже цікаво, але дуже мало, ми провели там всього кілька годин. І на той момент я вважав тему цікавою, але незакінченою. Для виставки її було точно мало. А мені хотілося зробити саме виставку, але повноцінного матеріалу якось не набиралося. Взагалі, на виставці буде повно неякісних з обивательської точки зору фотографій: цифровий шум, змащені руху. У мене не було завдання показати конкретних людей або деталі, а скоріше передати рух, настрій, атмосферу.

- Чим зйомки балету відрізнялися від твоєї щоденної роботи в агентстві?

- У проекті була одна конкретна задача - зібрати матеріал, хоча я і не бачив його до останнього. Мені дали можливість, я спробував вичавити максимум з неї. Я знімав два балету - «Дон Кіхот» і «Лебедине озеро». В останній момент підготовки вже до виставки зробив вибір на користь «Лебединого озера», мене цікавив саме звичний, класичний російський балет. У щоденній роботі, коли ти йдеш на захід, ти ніколи не знаєш, що принесеш з нього. У тебе просто набиті рука і очей, ти просто намагаєшся бачити все і відразу. Потрібні досвід і певна частка везіння. У проекті все було по-іншому. Там було і так цікаво, мені не потрібно було приходити на нудне захід і робити з нього цікаве в плані картинки. Це була особлива робота, мені було цікаво і бонусом до цього я міг поділитися своїми результатами. З технічної точки зору я знав, що робити, все інше працювало на інтуїції. Я міг тільки здогадуватися, що станеться в наступний момент.

- Твоє ставлення до балету змінилося після цієї роботи?

- Твоє ставлення до балету змінилося після цієї роботи

- Я і до початку проекту знав, що це дуже складна робота. Я просто побачив нові для себе деталі, наприклад, як прямо під час вистави за кулісами підшиваються пуанти. Дуже був цікавий момент, коли Роман Миронов відіграв свою сольну партію. Він забігає за куліси, практично задихаючись, весь в поту. А на сцені його змінює Чорний лебідь. Поки Роман відпочиває, вона виступає. І тут вона робить уклін. І він так пошепки: «Ну, ще один уклін, будь ласка», переводить дух і знову виходить на сцену. На жаль, цей знімок, дуже важливий і показовий для мене, не потрапив в виставку. Можливо, він буде виставлений потім в театрі. Дорогого коштує - опинитися там і побачити те, що ніхто більше не бачить.

- Яке загальне враження складається від твоєї виставки?

- За лаштунками. Це був чорновий варіант назви виставки, але в якийсь момент мені здалося, що це звучить жаргонно, жорстко і недбало. Та й були вже такі назви, а мені хотілося підкреслити те диво, яке там панує. Тому з'явилося французьке слово Pointé. Це аналогія з балетною взуттям і в той же час одне з рухів в балеті.

- Було озвучено, що подібні проекти будуть зроблені і в інших цехах театру.

- Робота ведеться, я знімаю зараз і інші цехи. Виходить цікаво. Є й відкриття. Наприклад, я детально побачив, як працює Постижерне цех, як ці жінки беруть цвяхи, плоскогубцями набивають їх, а потім намотують на них волосся. Так робляться вуса. Це непроста робота.

Чому з усіх тем ти несподівано вибрав балет?
Чим він тебе зачепив?
І що ж відбувається за лаштунками під час вистави?
Ти спілкувався з балеринами?
Як складалися ваші стосунки?
Важко взагалі знімати балет?
Чи відрізняються балерини від інших людей?
До цього проекту за лаштунками ти вже працював?
Чим зйомки балету відрізнялися від твоєї щоденної роботи в агентстві?
Твоє ставлення до балету змінилося після цієї роботи?

Новости